Дім-музей Віктора Гюго

Прискіпливо одягаюся, підфарбовую очі,волосся підбираю у високий хвіст, кілька крапель моїх улюблених J'adore . Я готова.

Сьогодні я вирішила присвятити час своїй пристрасті і йду на побачення. Так дивно не штовхати перед собою візочок, не хвилюватися чи є у метро ліфт, не оглядатися у пошуках пари рук, щоб допомогли знести по довжелезних сходах, непристосованих для дитячих та інвалідних візків, паризьких переходів хоч і найдорожчу,але важку ношу. Не тягнути з собою пляшечки, пакетики, фрукти, водичку, підгузки, одяг, а лише фотоапарат, карти і телефон. Так, бути мамою дуже класно, весело і приємно але часом є потреба у невеличкому перезавантаженні. Тож, сьогодні у мене побачення, на яке я гостинно запрошую і Вас. Буде цікаво. Обіцяю.

У гості я йду, звісно ж, до чоловіка. Шанованого мною,та й багатьма вами теж. Поки їду, розмовляю сама з собою,роздумую: скільки разів топтав він цю бруківку(може , я навіть ступаю його слідами),куди заходив перехилити келих червоного вина і де зазвичай вечеряв, які мав шкідливі звички і як часто сварився з дружиною. Чи гадав він собі колись,що комусь будуть цікаві такі речі,чи жив як живеться?

 Тим часом метро домчало мене до місця призначення.

Я багато де була за ці роки, хоч є ще більше місць, які мені ще тільки пощастить відвідати ,та все ж соромно признатися, що сюди я йду вперше. Навіть туристи добираються на place des Vosges у рази швидше, враховуючи кількість днів їхнього перебування у Парижі.  Додам  лише , що й в список моїх улюблених письменників цей класик потрапив не одразу.

Правда, ви вже здогадалися про кого мова?

Важко уявити собі французьку літературу без епічних творів майстра слова Віктора Гюго. Його " Знедолені" далися мені далеко не з першого разу, але чільно посіли місце на поличці книг, які періодично перечитую. Так, хтось може бути зі мною і не згоден, але я палка прихильниця класичної літератури і французької у тому числі. Вона напуває мою спраглу душу вірою, що мистецтво вічне. Тому, це було тільки питання часу.

 Й ось, нарешті, зорі станцювали потрібний танець і я, запилюженою, місцями збитою бруківкою, наближаюся до біло-рожевого прямокутника будинків на площі Вогезів,де під номером 6 на другому поверсі знаходиться простора квартира,у якій 16 років мешкав Віктор Гюго.

Для мене якесь сакральне значення має можливість відвідування таких місць. Це дотик до чогось таємного, інтимного, просякнутого харизмою непересічних людей. Це моє натхнення на майбутнє, на одноманітні будні, на працю врешті-решт. О,скільки тут праці! Списаних аркушів, передуманих сюжетів, змальованих альбомів...Успіх, слава, визнання не даються легко.Тут це розумієш.

Віктор Гюго переїхав у помешкання площею 280 кв.м на площі Вогезів разом з дружиною та чотирма дітьми у 1832 році. За час їхнього спільного життя,це вже був п’ятий сімейний переїзд. Найтриваліший. Написав тут багато знаних нам творів, серед яких "Марія Тюдор","Лукреція Борджіа". Сюди приходили відомі люди: Проспер Меріме, Олександр Дюма, Оноре де Бальзак, Ференц Ліст. Заради жарту Дюма поселив свою героїню Міледі по сусідству з Гюго у будинок №8.

 

Після смерті письменника було вирішено відкрити у квартирі музей, присвячений його життю і творчості. І у 1902 році до століття з дня народження його таки відкрили. Для цього Поль Меріс, друг і душеприкажчик, викупив апартаменти. Музей заповнили особисті речі Гюго, які люб'язно надавали родичі та друзі. Тут можна помилуватися салоном у китайському стилі( дещо декорував сам письменник), севрським фарфором. Можна подивитися особисту спальню , відтворену у тому ж вигляді,якою вона була за життя Гюго включно з ліжком,на якому він помер . Багато картин, елементи рукописних творів, ілюстрації до книг,перші видання, книги з особистої бібліотеки... Навіть, якщо не любити самого автора, то музей все одно складає велику цінність: наглядно занурює в епоху.

Вхід у дім Гюго безкоштовний круглорічно. Якщо ж ви маєте бажання відвідати одну з тимчасових виставок, які там періодично відбуваються, то ціна коливатиметься від 4 до 7 євро. Відчинений музей щодня, крім понеділка з 10 до 18 год.

Ще таку цікаву деталь прочитала, не знаю, чи істинна правда чи красива вигадка, але стверджують,  що абсолютно у кожному місті та містечку Франції є вулиця, авеню або ж провулок Віктора Гюго. А це як не як - вражає!

По всьому периметру площі перший поверх будинку облюбували собі галереї та кафе. Тож, наситившись духовно, можна подумати і про обід:)
Кафе тут на будь- який смак. Є ,звісно, й "Café  Hugo". У меню пропонують салат  "Віктор" з фуа- гра , як і годиться для поціновувачів всього високого).
А можна просто замовити собі  сafé gourmand з трьома смачними десертами за 7 євро, сісти за плетений столик під склепінням, оглядати площу Вогезів, слухати шум фонтанів,спостерігати за перехожими, фантазувати, уявити себе героїнею одного з романів класика,врешті решт. У будь-якому разі, такий день має усі шанси поповнити ваш життєвий калейдоскоп ще одним яскравим враженням!

 

 Тут жив поет Теофіл Готьє

Картина-ілюстрація до "Собору паризької Богоматері"

Шарантські устриці.

     Нарешті я познайомилися з вишуканим делікатесом – устрицями з Шаранти. Не буду вас обманювати,що мені неймовірно сподобалося і я стала палким шанувальником цих молюсків, але чесно скажу - смачно! Незвично , та навіть дегустуючи вперше, відчувається тонкий вибагливий смак, наче вбираєш у себе часточку живого Океану . Про устриці я не розповім вам нічого нового,якщо ви ними цікавитеся ,якщо ж ні,то як мінімум,ви зможете знайти потрібну інформацію українською мовою.

   Так склалися обставини,що дегустувати  цю смакоту мені випало у найбільшому в Європі морському басейні з вирощування устриць Марен-Олерон (Marennes-Oleron).Він  унікальний своїм природним середовищем - завдяки прісній воді трьох великих річок: Седра, Шаранти і Жиронда (Seudre, Charente, Gironde) - солоність морської води тут набагато нижча норми. Кожна друга французька устриця родом звідси, і всі вони заслужили вищий французький знак якості - Label Rouge. Колись у цих місцях жили в основному так звані «плиткі» устриці, потім з'явилися інші різновиди: Portuguese і Gigas (остання - найплодовитіша і невибаглива до умов зовнішнього середовища). Ще один підвид устриць  Fines de claire, культивується в штучних водоймах в гирлі річки Седр, вони менш солоні і мають тонший, вишуканіший  смак, ніж їх "дикі" побратими.
 
 

 

 

  Хоча в  устриці доступні і їстівні протягом усього року, вважається, що найкраще їх їсти в ті місяці, у французькому варіанті яких присутня буква "р". Виходить, що з травня по серпень для них не сезон. Я вичитала  думку, що цей забобон запустили в гастрономічне середовище паризькі кухарі з однієї простої причини: саме в літні місяці, коли устриці стають найбільш соковитими, вони дуже погано переносять транспортування навіть у не настільки вже далеку французьку столицю. Є ще й інше пояснення:  це якраз  період розмноження в устриць і у кожній раковині ви крім самої устриці ймовірно знайдете молочко.

Як на початківця,можливо,зарано висловлювати  свою думку, але моє особисте враження : їсти устриць з молочком,майже те саме,що жувати оселедець! А ви ж не за цим їдете,правда? Тому,відправляючись за смаколиком на ринок , обов’язково уточнюйте даний момент. Продавці знають. Нам розповіли,що дикі устриці зачасту з молочком(у згаданий період розмноження,звісно),а вирощені у штучних умовах-ні. Є спеціально виведений вид, який не розмножується.  Ціни на ринку дуже демократичні: за дюжину( а устриці продаються саме дюжинами) у вас попросять від 5,50є до 8,00 залежно від виду і розміру. До речі, нумерація устриць  обернено пропорційна до їх розмірів. Наприклад, № 5-це невеличка устриця вагою 30-35г,а вага №1  буде коливатися десь у межах 110-150г.

Класичний варіант - свіжі устриці на льоду, як закуска (entree, як кажуть французи). У хорошому виконанні і подача таких устриць, і сам процес їх поїдання перетворюється в гарну церемонію. На стіл ставлять величезне блюдо, де на подушці з колотого льоду, лежать свіжі устриці у власному соку. Їх їдять сирими, гарненько окропивши лимоном (від чого дійсно свіжий, живий молюск трохи стиснеться) і присипавши за смаком свіжозмеленим перцем. Перед подачею раковини відкривають, знімаючи їх верхню половинку. З ними добре поєднується сухе біле або рожеве вино і, зрозуміло, шампанське.  Разом з  тацею устриць вам обов’язково принесуть свіжесенький хрусткий,духмяний багет і ніжне золотисте шарантське масло. Виконуйте ритуал до кінця,намазуйте скоринку багета маслом,приготуйте собі устрицю і насолоджуйтеся тонким і ніжним смаком з характерним йодистим ароматом моря.

Подорожуючи вздовж річки Седр, цікаво подивитися на розташовані тут ферми з розведення устриць.Для їх вирощування використовують ставки на місці колишніх соляних виробок. До речі, для туристів передбачені спеціальні екскурсії по знаменитих соляних і устричних місцях регіону, а також музей устриць,такий як  Сité de l’huître у містечку Маренн. Для туриста і початківця-саме те. Там вам розкажуть все про життя устриці,про способи вирощування і видобування,проведуть екскурсії і запропонують продегустувати найкращий продукт їхнього регіону.

Якщо ж ви уникаєте туристичних місць,то шукайте вздовж дороги вказівники на приватні ферми та садиби, що займаються вирощуванням та видобуванням устриць. Тут вами  з радістю займуться  привітні власники. Запропонують вам  найкращі продукти, розкажуть як приготувати, з чим споживати і що ще варто відвідати по-сусідству. Не бійтеся розмовляти з людьми – вони дуже щирі і привітні. І справді люблять свою роботу, хоч вона дуже нелегка.

Попри романтичні розповіді туристичних публікацій ,попри презентаційний і привабливий вигляд рибацьких хатин і устричних угідь приходить розуміння,що це надважка праця,навіть у наш техногенний час людям приходиться докладати чимало зусиль для результату,який ми з вами можемо побачити. Але одночасно це дуже надихає і стимулює. Хочеться відкривати свою Америку і відчувати, вдихати на повні груди аромат життя!