Уривок з улюбленої книги:)

-Сподіваюся, сир вам сподобається. Тут брі та пон л'Евек.
- Якраз те, що я найбільше люблю ...

... Прийшовши в номер, Равік розшукав стару спиртівку, якою давно не
користувався. Він знайшов пакет з кубиками сухого спирту і невелику сковорідку.
Взявши два кубики, він поклав їх на пальник і запалив. Затріпотіло вузьке, синє полум'я. Він розтопив шматок масла і вилив на сковорідку два яйця. потім нарізав свіжого, золотистого білого хліба, поставив сковорідку на газету, розгорнув пакет з сиром, відкрив пляшку "вувре" і взявся за їжу...

"Тріумфальна арка" Еріх Марія Ремарк

Ремарк і гуляш по-сегедськи

     Не пам'ятаю точно, коли саме, але у середній школі я вперше взяла до рук роман Ремарка. Книжка називалася «Тіні у раю» . Вона мене тоді вразила у всіх відношеннях. Але сьогодні я хочу розповісти не про це.
    Хоч Ремарк воєнний і трагічний письменник, мене завжди захоплювало, як просто він вміє описувати життєві радощі  і  буденними словами переконати, що життя таки прекрасне! 

Якщо і є книги, які вплинули на моє сприйняття світу, то це ремарківські шедеври!Я люблю і знаю Париж завдяки його "Тріумфальній Арці", імпресіоністів мені відкрив також Ремарк. З ним я гуляла нічним музеєм і під місячним світлом,що сочилося з вузеньких вікон розглядала танцівниць Дега, вугільні малюнки Сезана та квіткові натюрморти Моне. У Ремарка ж дізналася і про кальвадос,справжній ,міцний і запашний, і про несмачну американську каву)), і про хороші французькі вина

А от про гуляш по-сегедськи я мріяла відколи почитала книжку. Страшенно хотілося скуштувати, хоч я навіть поняття не мала, що саме туди входить. У ту безінтернетну пору віднайти потрібний рецепт виявилося нездійсненною  для мене справою.

 Але  мені перед очима зринала картинка, як дві загублені душі сидять у ліжку, у одній з висоток Нью-Йорка; красномовно зім'яті  простирадла, подушки, розкиданий одяг, а  ВІН і ВОНА з насолодою їдять цей гуляш, кидаються малосольними огірками і відчувають себе неймовірно щасливими у той момент,там і зараз... Досі знаходжу у цій картинці щемливу романтику…

— У меня в номере есть кастрюля с гуляшом по-сегедски, — сказал я. Хватит на шесть здоровых едоков, венгерская кухарка приготовила. Вчера вечером он был вкусный, а сегодня еще вкусней. Гуляш по-сегедски с тмином и зеленью даже вкуснее на следующий день. — Откуда у вас гуляш по-сегедски? — Я был вчера в гостях. — Впервые слышу, чтобы домой из гостей приносили гуляш на шесть человек. Где это было?.. В..? Я возмущенно посмотрел на нее. — Нет, не в немецкой пивной. Гуляш — блюдо венгерское, а не немецкое… (с) Еріх Марія Ремарк, “Тіні в раю”.

Мабуть,  Ремарк таки палав особливою любов'ю до цієї страви, бо згадує її аж у трьох своїх романах: "Чорний обеліск", "Возлюби ближнього свого" і  «Тіні у раю»!

Особливу насолоду мені приносив оцей момент: “Гуляш был действительно вкуснее, чем накануне. Еще и потому, что мы ели его под звуки органа. Как ни странно, но Иоганн-Себастьян Бах неплохо сочетался с гуляшом по-сегедски, хотя мне казалось, что здесь более уместен был бы Франц Лист. Впрочем, обычный гуляш в сочетании с Бахом был бы невозможен”.

Ось так плавно підводжу вас до самого рецепту гуляшу. Не буду стверджувати, що він саме такий, яким ласували герої, але смачний! Нічого неймовірного чи вишуканого у ньому немає. Проста,апетитна, запашна домашня страва. Думаю, у цьому й секрет його успіху в автора. Після років поневірянь, життя у готелях і харчування у ресторанах різного штибу, ситна домашня їжа цінувалася на вагу золота!

Готуємо гуляш по-сегедськи:

600г свинини (грудинка або лопатка), 4 цибулини , 500 г квашеної  капусти, 2 зубчики, 2 чайні ложки сушеної паприки, 500мл м'ясного бульйону або білого вина (можна по половині), 2 ст. ложки смальцю, 1 ст. ложка борошна, 200г сметани. Сіль, чорний мелений перець і кмин за смаком.
Свинячу грудинку нарізати невеликими кубиками, обсмажити на смальці до золотистої скоринки, додати нарізану цибулю і часник і підсмажити, поки цибуля не стане прозорою. Влити пів склянки бульйону і протушкувати, поки бульйон НЕ випарується. Додати паприку, кмин, квашену капусту, влити бульйон/вино, як слід перемішати і тушкувати на повільному вогні під кришкою приблизно годину.  Розтерти борошно зі сметаною, заправити цією сумішшю гуляш і ще протушкувати 5-7 хв. Посолити і поперчити за смаком. Перед подачею посипати свіжим подрібненим кропом. Не забудьте малосольні огірочки!

Читайте Ремарка,слухайте Баха, ласуйте гуляшем і життя не зможе вам не посміхнутися!

ЕСКАЛІВАДА - улюблена овочева страва каталонців

Люблю,коли аромат стави лоскоче ніздрі,ще на підготовчому етапі.Це дає можливість розігратися і фантазії, і апетиту! Отже,готувала я вчора  каталонську смакоту під назвою ЕСКАЛІВАДА , трохи,правда,з відступами від рецепту: як мінімум, не мала фенхелю.

 Страва ароматна,пікантна,насичена і за смаком,і за кольоровою гамою,доволі гостра,але до соковитого стейка або шашличку з димком саме те! Я смакувала з самим лише бокалом білого ельзаського винця. 

За фото вибачайте,з телефону і щойно з духовки.Не мала часу марафетити до ресторанного вигляду. А смак чудовий! Раджу.

Рецептик підгледіла у Kitchen Lab

ЕСКАЛІВАДА - улюблена овочева страва каталонців

ЇЇ назва походить від іспанського "смажити на грилі", хоча дуже часто цю страву готують у сковороді. Такі овочі можна подавати до смаженого м'яса чи риби, змішати з макаронами або просто їсти з хлібом;)

На 4 порції:
1 великий баклажан
3 солодкі перці (бажано різних кольорів)
2 головки часнику
4 цукіні
1 цибулина фенхелю
2 червоні цибулини
3-4 помідори
цукор для притрушування
сіль, перець
60 мл оливкової олії
кілька крапель винного оцту
2 ст. л. порізаної петрушки
1 ч. л. порізаного розмарину

Приготування:
Духовку розігріти до 200° С. Овочі порізати на великі шматки (5 см), покласти в сковороду (чи інший придатний для духовки посуд). Головки часнику розділити на зубчики, залишити 2 з них, а решту покласти в сковороду до овочів (неочищені). Притрусити цукром, додати сіль і перець за смаком. Полити олією та оцтом, ретельно вимішати.

Обсмажувати овочі в духовці близько 40 хв, періодично помішуючи (1-2 рази), щоб вони готувалися рівномірно.

Коли овочі стануть м'якими, вийняти з духовки, перекласти в миску, посипати дрібно нарізаним часником (2 зубчики), петрушкою та розмарином.

Смажені зелені помідори.

Звісно,що більшість з вас уже прочитали книжку Фенні Флег "Смажені зелені помідори",а дехто,як я скажімо,ще й фільм подивився:) А мені  от дійшли  руки ще й до приготування.Авторка ж там так детально розписала рецепти,що не спробувати було б якось дивно.Я майже не знайома з американською кухнею,а американсько-нігерійською і поготів(а там же куховарка була негритянкою,тому я собі так думаю,що страва насправді не зовсім американська:) Ну,але досить слів. Я скуштувала,запрошую і вас це зробити.
Оригінальний рецепт з книжки додаю.Все робила як вказано,тільки смажила не на жирі з бекону,бо не сприймаю тваринний жир взагалі.


СМАЖЕНІ ЗЕЛЕНІ ПОМІДОРИ У МОЛОЧНОМУ СОУСІ

3 столові ложки жиру, витопленого з бекону, 4 твердих зелених помідори, нарізаних скибочками завтовшки в сантиметр, збиті яйця, панірувальні сухарі, борошно, молоко, сіль і перець.
Розігрійте жир в чавунній сковороді. Занурте помідори в яйця і обваляйте в панірувальних сухарях. Повільно смажте в жирі з обох боків до золотистої скоринки. Викладіть помідори на тарілку. На кожну столову ложку  жиру,що залишився у сковороді, додайте столову ложку борошна і перемішайте, потім влийте склянку теплого молока і не знімайте з вогню до загустіння, весь час помішуючи. Додайте сіль і перець за смаком. Помідори залийте підливою і подавайте гарячими.
Це найсмачніша страва на світі!(с)

Дім-музей Віктора Гюго

Прискіпливо одягаюся, підфарбовую очі,волосся підбираю у високий хвіст, кілька крапель моїх улюблених J'adore . Я готова.

Сьогодні я вирішила присвятити час своїй пристрасті і йду на побачення. Так дивно не штовхати перед собою візочок, не хвилюватися чи є у метро ліфт, не оглядатися у пошуках пари рук, щоб допомогли знести по довжелезних сходах, непристосованих для дитячих та інвалідних візків, паризьких переходів хоч і найдорожчу,але важку ношу. Не тягнути з собою пляшечки, пакетики, фрукти, водичку, підгузки, одяг, а лише фотоапарат, карти і телефон. Так, бути мамою дуже класно, весело і приємно але часом є потреба у невеличкому перезавантаженні. Тож, сьогодні у мене побачення, на яке я гостинно запрошую і Вас. Буде цікаво. Обіцяю.

У гості я йду, звісно ж, до чоловіка. Шанованого мною,та й багатьма вами теж. Поки їду, розмовляю сама з собою,роздумую: скільки разів топтав він цю бруківку(може , я навіть ступаю його слідами),куди заходив перехилити келих червоного вина і де зазвичай вечеряв, які мав шкідливі звички і як часто сварився з дружиною. Чи гадав він собі колись,що комусь будуть цікаві такі речі,чи жив як живеться?

 Тим часом метро домчало мене до місця призначення.

Я багато де була за ці роки, хоч є ще більше місць, які мені ще тільки пощастить відвідати ,та все ж соромно признатися, що сюди я йду вперше. Навіть туристи добираються на place des Vosges у рази швидше, враховуючи кількість днів їхнього перебування у Парижі.  Додам  лише , що й в список моїх улюблених письменників цей класик потрапив не одразу.

Правда, ви вже здогадалися про кого мова?

Важко уявити собі французьку літературу без епічних творів майстра слова Віктора Гюго. Його " Знедолені" далися мені далеко не з першого разу, але чільно посіли місце на поличці книг, які періодично перечитую. Так, хтось може бути зі мною і не згоден, але я палка прихильниця класичної літератури і французької у тому числі. Вона напуває мою спраглу душу вірою, що мистецтво вічне. Тому, це було тільки питання часу.

 Й ось, нарешті, зорі станцювали потрібний танець і я, запилюженою, місцями збитою бруківкою, наближаюся до біло-рожевого прямокутника будинків на площі Вогезів,де під номером 6 на другому поверсі знаходиться простора квартира,у якій 16 років мешкав Віктор Гюго.

Для мене якесь сакральне значення має можливість відвідування таких місць. Це дотик до чогось таємного, інтимного, просякнутого харизмою непересічних людей. Це моє натхнення на майбутнє, на одноманітні будні, на працю врешті-решт. О,скільки тут праці! Списаних аркушів, передуманих сюжетів, змальованих альбомів...Успіх, слава, визнання не даються легко.Тут це розумієш.

Віктор Гюго переїхав у помешкання площею 280 кв.м на площі Вогезів разом з дружиною та чотирма дітьми у 1832 році. За час їхнього спільного життя,це вже був п’ятий сімейний переїзд. Найтриваліший. Написав тут багато знаних нам творів, серед яких "Марія Тюдор","Лукреція Борджіа". Сюди приходили відомі люди: Проспер Меріме, Олександр Дюма, Оноре де Бальзак, Ференц Ліст. Заради жарту Дюма поселив свою героїню Міледі по сусідству з Гюго у будинок №8.

 

Після смерті письменника було вирішено відкрити у квартирі музей, присвячений його життю і творчості. І у 1902 році до століття з дня народження його таки відкрили. Для цього Поль Меріс, друг і душеприкажчик, викупив апартаменти. Музей заповнили особисті речі Гюго, які люб'язно надавали родичі та друзі. Тут можна помилуватися салоном у китайському стилі( дещо декорував сам письменник), севрським фарфором. Можна подивитися особисту спальню , відтворену у тому ж вигляді,якою вона була за життя Гюго включно з ліжком,на якому він помер . Багато картин, елементи рукописних творів, ілюстрації до книг,перші видання, книги з особистої бібліотеки... Навіть, якщо не любити самого автора, то музей все одно складає велику цінність: наглядно занурює в епоху.

Вхід у дім Гюго безкоштовний круглорічно. Якщо ж ви маєте бажання відвідати одну з тимчасових виставок, які там періодично відбуваються, то ціна коливатиметься від 4 до 7 євро. Відчинений музей щодня, крім понеділка з 10 до 18 год.

Ще таку цікаву деталь прочитала, не знаю, чи істинна правда чи красива вигадка, але стверджують,  що абсолютно у кожному місті та містечку Франції є вулиця, авеню або ж провулок Віктора Гюго. А це як не як - вражає!

По всьому периметру площі перший поверх будинку облюбували собі галереї та кафе. Тож, наситившись духовно, можна подумати і про обід:)
Кафе тут на будь- який смак. Є ,звісно, й "Café  Hugo". У меню пропонують салат  "Віктор" з фуа- гра , як і годиться для поціновувачів всього високого).
А можна просто замовити собі  сafé gourmand з трьома смачними десертами за 7 євро, сісти за плетений столик під склепінням, оглядати площу Вогезів, слухати шум фонтанів,спостерігати за перехожими, фантазувати, уявити себе героїнею одного з романів класика,врешті решт. У будь-якому разі, такий день має усі шанси поповнити ваш життєвий калейдоскоп ще одним яскравим враженням!

 

 Тут жив поет Теофіл Готьє

Картина-ілюстрація до "Собору паризької Богоматері"

Macaron.Вишукане французьке тістечко.

    Ідеї калейдоскопом вертілися в голові, складалися у затійливі візерунки, котрим  щоразу бракувало  якоїсь детальки, щоб стати єдиним цілим. Та нарешті  картина набрала форми, кольору та фактури.  Все , я знаю,що мені потрібно:  сині макарони! Саме у них буде родзинка мого задуму! Не ті, традиційні спагеті, про які ви відразу подумали, а маленька французька випічка,що вже давно стала відомою у цілому світі. Та знайти макарони синього кольору виявилося непростою справою. У кондитерській крамниці у мене замовлення не прийняли, бо я аж ніяк не сподівалася, що домовлятися потрібно тиждень наперед! А з готових пропонували лише дуже традиційні пастельні тони,які мене ну ніяк не влаштовували.
   Тоді я ,звісно, кинулася до свого кращого помічника гугла і він негайно видав мені список локацій, де я завжди знайду, все що потрібно і навіть більше. Коли завдання було успішно виконане, мені захотілося  поділитися й з вами адресами  кількох паризьких кондитерських, що випікають і продають макарони. Ану ж вам у якийсь момент заманеться пройтися не тільки традиційними туристичними маршрутами, а захочеться відпочити у приємній, вишуканій атмосфері, відчути себе на сьомому небі від захоплення, коли перед вами розгорнуть  вибагливе десертне меню, обширніше , ніж карта вин у деяких ресторанах.

 Та найперше у кількох словах розповім,що власне таке ці «макарони».

 
 Спочатку ледь чутний хрускіт, потім цукровий вибух, осколки якого осідають в куточках губ, в той час ,як солодкий смак начинки вже розтікається в роті. Мигдальне печиво «макарон», частинка небесної насолоди, вміщується між вказівним і великим пальцем, - найсучасніше з класичних творів французьких кондитерів. Маленькі круглі тістечка з кремовою начинкою, різнокольорові конфетті з оригінальними смаками стали улюбленим ласощами у всьому світі - від берегів Сени до Гудзона і Токійської затоки. (C) Pascale Bernard

    Італія вважається батьківщиною цього рецепту, який в епоху Відродження ,перестрибнувши через Альпи, опинився у  Франції. Рабле, великий епікуреєць і відомий гурман, згадує маленьке печиво у четвертій книзі «Гаргантюа і Пантагрюеля». Ласощі так швидко завоювали  популярність, що багато французьких міст, оголосили себе його батьківщиною. Кондитерська La maison Adam із Сен-Жан-де-Люз навіть піднесла його Людовику XIV в якості весільного подарунка.

   У XVII столітті особливо славилося цим печивом місто Нансі, де його випікали черниці-кармелітки, неухильно дотримуючись повчань Терези Авільської: «Дівчатам, які не їдять м'ясо, корисний мигдаль»

 Однак свою ніжну солодку серцевину сухувате печиво знайшло лише в XIXст. А якщо точніше, то в 1880 рр воно ще склеювалося паром без начинок. Паризький ж macaron, скріплений НЕ парою, а начинкою придумав кондитер П'єр Дефонтен на початку ХХ століття. Подорожуючи по Швейцарії, він відкрив для себе шоколадно-вершковий крем, яким і вирішив начиняти macarons .Хоча,можливо,це всього лише одна з легенд. Згодом начинки стали варіюватися. Від звичних ягідно-фруктових до квіткових і навіть екзотичних.

 Щороку проводять конкурс, щоб визначити найкращий Macaron в Парижі. 3 великі гастрономічні доми, відомі у світі пропонують цю кондитерську втіху: Fauchon , Ladurée і Pierre Hermé. Але є й інші місця, які дійсно варто відвідати, щоб відкрити для себе тонке кулінарне задоволення  . Короткими,схематичними мазками постараюся вас познайомити з райськими куточками солодкоїжок.

Pierre Hermé

 

Відомий протягом багатьох років, як  один з королів  макаронів , Pierre HERME  пропонує широкий спектр цього  печива від класичних до дуже оригінальних смаків. Pierre  HERME, один з кращих кондитерів у Франції, починав свою кондитерську кар’єру  у  таких великих гастрономічних домах , як Lenotre, Fauchon і Ladurée. Він відкрив свій перший магазин в Парижі в 2001 році, перед тим відкривши магазин в 1998 році в Токіо. Зараз П'єр HERME має багато бутіків по всьому світу, в тому числі 12 в Японії, два в Англії, один в Дубаї і 13 у Франції. Дім пропонує класику таку як темний шоколад з трояндовим смаком,  лічі, фісташки ,корицю, ваніль,а коли ввійдете у смак, занурюйтеся у вишуканіші і несподіваніші поєднання: троянда-лічі,фісташки-кориця-вишня,ваніль-оливкова олія, білий трюфель і фундук, зелений лимон –гострий перець-малина, чи  лисички -зелений чай -лимон…

Кілька адрес в Парижі:
133 avenue des Champs Elysées 75008

39 Avenue De l'Opéra 75002

35 Boulevard Haussmann Galeries Lafayette 75009

Ladurée

Ladurée, ймовірно, найвідоміший кондитерський дім в світі .Він був заснований в 1862 році .Також пропонує широкий спектр макаронів , але дотримується промислового методу виробництва. Кожен макарон тут відкалібрований, провіряйте скільки заманеться- всі вони будуть ідентичного розміру та форми. Аромати доволі стандартні,але родзинкою є щосезонна новинка, а то й кілька та розкішний чайний салон , що своїм інтер’єром віднесе вас на початок минулого століття. Кажуть, тут щодня продають більше 15 тисяч штук цього печива!

Кілька адрес в Парижі:

75 75, Av. des Champs Elysées 75008

21 Rue Bonaparte 75006

Fauchon

Ще один великий французький кондитерський дім, пропонує досить широкий спектр Macaron, смаки яких будуть змінюватися в залежності від сезону,тобто узимку і влітку ви маєте шанс насолодитися абсолютно різними смаками мигдалевого печива.Фошон це розкіш,ексклюзивність та висока ціна. Але ж один раз можна,правда?

Ця адреса є однією з найбільш класичних, щоб відкрити для себе смак французької вишуканості та делікатності.

Адреса:

26 place de la Madeleine 75008

Arnaud Lahrer

Майстер шоколаду і шеф-кондитер, Arnaud Lahrer був визнаний кращим кондитером  Франції в 2007 році. Він пропонує у своїх магазинах, близько 25 рецептів мигдального печива, починаючи, звісно,  класичними ароматами,але  також сміливо експериментує з незвичними поєднаннями , як наприклад, тонке шампанське з помаранчею, крем кока-кола, червоний мак, фіалка,крижана  м'ята , карамельна пристрасть…

Адреса в Парижі:

93 Rue De Seine 75006

Sadaharu AOKI

Екзотичний дотик  японського кондитера Садахару Аокі,що проживає  у Франції протягом багатьох років. Він привіз у своїй валізі абсолютно нові смаки, які обов’язково треба спробувати: чорного кунжуту, чаю, васабі, і ще дивовижніші помідорів,  лакриці, анісу, базиліка. Протягом кількох років мигдальне печиво Аокі є одними з кращих Macarons в Парижі. Крім того, тут пропонують  ще й chocoron,це покрите шоколадом мигдальне печиво. С'est délicieux! Не вірите - зайдіть і переконайтеся самі!

3 адреси в Парижі:
35 Rue De Vaugirard 75006

25 Rue Pérignon 75015

 35 boulevard haussmann Galeries Lafayette 75009.

Acide

Це таємна адреса,але вона вартує того,щоб ви відправилися на її пошуки на  північ Парижу. Це магазин повністю присвячений мигдальному печиву .На чолі кондитерської  її молодий шеф-кухар Jonathan Blot .Все повністю виробляється вручну і на місці. Ви навіть можете записатися на майстер-клас у задній частині приміщення. Acide звісно ж пропонує широкий вибір смаків та кольорів.

Адреса в Парижі:

72 Rue Legendre

Ось така маленька підказка для вас,гурмани і любителі цікавого,солодкого та смачного. Як бачите, всюди пропонують і класику  і новинки на будь-який смак. Якщо у вашому житті є місце задоволенням і насолоді,то не відкладаючи у довгий ящик  відкрийте для себе «макаронний маршрут».
А взагалі, я впевнена, що ви обов’язково відшукаєте у Парижі свою власну крамничку, яка завоює ваше серце.

Сир Шабішу з Пуату(Chabichou du Poitou )

Цього разу вперше я підготувалася до подорожі дуже серйозно: проштудіювала маршрути, цікавинки регіону,місцеві продукти і регіональні страви виписала собі у величезний список, запаслася адресами ринків і ферм. І все це було зроблено,запевняю вас, не даремно! Інтернет там був не найкращий, тому включала його в екстрених випадках,от мої шпаргалки й пригодилися.:)
  Дуже цікаво вливатися у місцевість ,де тобі приходиться бувати. Звісно,ніхто не заборонить перекусити вашою улюбленою картоплею з котлетою і малосольним огірочком,але ж  це неймовірно нудно! Тому ми пробували все,що значилося у моєму списку. З відчуттям міри, з якимись своїми критеріями, але куштували!) Про устриці я вже говорила тут.
А сьогодні розкажу вам про козячий сир Шабішу, який, власне, виготовляється лише у цьому регіоні Франції.

  Отже, як я начиталася- наслухалася , регіон Пуату-Шарант є колискою козячих сирів. Легенда сиру Шабішу сягає ще далекого 732 року, коли Шарль Мартель(не знаю хто це-якщо вам цікаво ,то пошукайте собі:) переміг під Пуатьє сарацинів. Багато з них втекло,але якась частина сарацинського війська осіла на землях Пуату . Разом зі своїми сім’ями вони привели у регіон стада кіз, яких називали «коровами бідняків»  . Місцевість щедро ділилася своїми густими соковитими травами та грузькими болотами з козами , а ті у свою чергу обдаровували господарів молоком. Сарацини почали робити сир, що й прославив регіон Пуату. Сир дістав назву cheblis, що означало «коза» по-арабськи, а згодом перетворився у Шабішу.

Сир має характерну форму усіченого конуса. Висота його десь 6 см і приблизна вага 150 грам . Дозрівання сиру повинно тривати не менше 10 днів. За часом дозрівання ділиться на: 15 денний, 3 тижневий  або місячної витримки. Таким чином, завдяки різним  етапам  дозрівання Шабішу може задовольнити смаки найвибагливішого споживача. З 1990 року він отримує відзнаку АОС .
 Сир має м'який вершковий смак, без ноток агресивності, Шабішу забезпечує делікатне і ніжне відчуття блаженства  . Звичайно, після декількох тижнів, його смак стає більш вираженим. Шабішу дю Пуату рекомендують подавати з пляшкою білого вина типу Совіньйон. Якщо ж  вашому сиру вже кілька днів і його смак став значно терпкішим спробуйте підібрати йому до компанії бокал червоного вина або ж   Піно де Шарант. Останній варіант на мій смак- найкращий! Солодкувате піно неймовірно влучно доповнює терпкуватий присмак козячого сиру.

 Тож після довгого і насиченого дня беріть на прокат велосипед, у корзинку не забудьте покласти пірамідку Шабішу , пляшечку білого піно і хрусткого золотистого багета( а як же ж - у Франції без нього нікуди!) обов’язково тепленький пледик, і  гайда на берег океану милуватися заходом сонця. Кращого вікенду ви навіть у сні не побачите.
Поки молоді і здорові, смакуйте  життя у всіх його проявах і відтінках.
Гарних вам вражень!