Сир Шабішу з Пуату(Chabichou du Poitou )

Цього разу вперше я підготувалася до подорожі дуже серйозно: проштудіювала маршрути, цікавинки регіону,місцеві продукти і регіональні страви виписала собі у величезний список, запаслася адресами ринків і ферм. І все це було зроблено,запевняю вас, не даремно! Інтернет там був не найкращий, тому включала його в екстрених випадках,от мої шпаргалки й пригодилися.:)
  Дуже цікаво вливатися у місцевість ,де тобі приходиться бувати. Звісно,ніхто не заборонить перекусити вашою улюбленою картоплею з котлетою і малосольним огірочком,але ж  це неймовірно нудно! Тому ми пробували все,що значилося у моєму списку. З відчуттям міри, з якимись своїми критеріями, але куштували!) Про устриці я вже говорила тут.
А сьогодні розкажу вам про козячий сир Шабішу, який, власне, виготовляється лише у цьому регіоні Франції.

  Отже, як я начиталася- наслухалася , регіон Пуату-Шарант є колискою козячих сирів. Легенда сиру Шабішу сягає ще далекого 732 року, коли Шарль Мартель(не знаю хто це-якщо вам цікаво ,то пошукайте собі:) переміг під Пуатьє сарацинів. Багато з них втекло,але якась частина сарацинського війська осіла на землях Пуату . Разом зі своїми сім’ями вони привели у регіон стада кіз, яких називали «коровами бідняків»  . Місцевість щедро ділилася своїми густими соковитими травами та грузькими болотами з козами , а ті у свою чергу обдаровували господарів молоком. Сарацини почали робити сир, що й прославив регіон Пуату. Сир дістав назву cheblis, що означало «коза» по-арабськи, а згодом перетворився у Шабішу.

Сир має характерну форму усіченого конуса. Висота його десь 6 см і приблизна вага 150 грам . Дозрівання сиру повинно тривати не менше 10 днів. За часом дозрівання ділиться на: 15 денний, 3 тижневий  або місячної витримки. Таким чином, завдяки різним  етапам  дозрівання Шабішу може задовольнити смаки найвибагливішого споживача. З 1990 року він отримує відзнаку АОС .
 Сир має м'який вершковий смак, без ноток агресивності, Шабішу забезпечує делікатне і ніжне відчуття блаженства  . Звичайно, після декількох тижнів, його смак стає більш вираженим. Шабішу дю Пуату рекомендують подавати з пляшкою білого вина типу Совіньйон. Якщо ж  вашому сиру вже кілька днів і його смак став значно терпкішим спробуйте підібрати йому до компанії бокал червоного вина або ж   Піно де Шарант. Останній варіант на мій смак- найкращий! Солодкувате піно неймовірно влучно доповнює терпкуватий присмак козячого сиру.

 Тож після довгого і насиченого дня беріть на прокат велосипед, у корзинку не забудьте покласти пірамідку Шабішу , пляшечку білого піно і хрусткого золотистого багета( а як же ж - у Франції без нього нікуди!) обов’язково тепленький пледик, і  гайда на берег океану милуватися заходом сонця. Кращого вікенду ви навіть у сні не побачите.
Поки молоді і здорові, смакуйте  життя у всіх його проявах і відтінках.
Гарних вам вражень!

Шарантські устриці.

     Нарешті я познайомилися з вишуканим делікатесом – устрицями з Шаранти. Не буду вас обманювати,що мені неймовірно сподобалося і я стала палким шанувальником цих молюсків, але чесно скажу - смачно! Незвично , та навіть дегустуючи вперше, відчувається тонкий вибагливий смак, наче вбираєш у себе часточку живого Океану . Про устриці я не розповім вам нічого нового,якщо ви ними цікавитеся ,якщо ж ні,то як мінімум,ви зможете знайти потрібну інформацію українською мовою.

   Так склалися обставини,що дегустувати  цю смакоту мені випало у найбільшому в Європі морському басейні з вирощування устриць Марен-Олерон (Marennes-Oleron).Він  унікальний своїм природним середовищем - завдяки прісній воді трьох великих річок: Седра, Шаранти і Жиронда (Seudre, Charente, Gironde) - солоність морської води тут набагато нижча норми. Кожна друга французька устриця родом звідси, і всі вони заслужили вищий французький знак якості - Label Rouge. Колись у цих місцях жили в основному так звані «плиткі» устриці, потім з'явилися інші різновиди: Portuguese і Gigas (остання - найплодовитіша і невибаглива до умов зовнішнього середовища). Ще один підвид устриць  Fines de claire, культивується в штучних водоймах в гирлі річки Седр, вони менш солоні і мають тонший, вишуканіший  смак, ніж їх "дикі" побратими.
 
 

 

 

  Хоча в  устриці доступні і їстівні протягом усього року, вважається, що найкраще їх їсти в ті місяці, у французькому варіанті яких присутня буква "р". Виходить, що з травня по серпень для них не сезон. Я вичитала  думку, що цей забобон запустили в гастрономічне середовище паризькі кухарі з однієї простої причини: саме в літні місяці, коли устриці стають найбільш соковитими, вони дуже погано переносять транспортування навіть у не настільки вже далеку французьку столицю. Є ще й інше пояснення:  це якраз  період розмноження в устриць і у кожній раковині ви крім самої устриці ймовірно знайдете молочко.

Як на початківця,можливо,зарано висловлювати  свою думку, але моє особисте враження : їсти устриць з молочком,майже те саме,що жувати оселедець! А ви ж не за цим їдете,правда? Тому,відправляючись за смаколиком на ринок , обов’язково уточнюйте даний момент. Продавці знають. Нам розповіли,що дикі устриці зачасту з молочком(у згаданий період розмноження,звісно),а вирощені у штучних умовах-ні. Є спеціально виведений вид, який не розмножується.  Ціни на ринку дуже демократичні: за дюжину( а устриці продаються саме дюжинами) у вас попросять від 5,50є до 8,00 залежно від виду і розміру. До речі, нумерація устриць  обернено пропорційна до їх розмірів. Наприклад, № 5-це невеличка устриця вагою 30-35г,а вага №1  буде коливатися десь у межах 110-150г.

Класичний варіант - свіжі устриці на льоду, як закуска (entree, як кажуть французи). У хорошому виконанні і подача таких устриць, і сам процес їх поїдання перетворюється в гарну церемонію. На стіл ставлять величезне блюдо, де на подушці з колотого льоду, лежать свіжі устриці у власному соку. Їх їдять сирими, гарненько окропивши лимоном (від чого дійсно свіжий, живий молюск трохи стиснеться) і присипавши за смаком свіжозмеленим перцем. Перед подачею раковини відкривають, знімаючи їх верхню половинку. З ними добре поєднується сухе біле або рожеве вино і, зрозуміло, шампанське.  Разом з  тацею устриць вам обов’язково принесуть свіжесенький хрусткий,духмяний багет і ніжне золотисте шарантське масло. Виконуйте ритуал до кінця,намазуйте скоринку багета маслом,приготуйте собі устрицю і насолоджуйтеся тонким і ніжним смаком з характерним йодистим ароматом моря.

Подорожуючи вздовж річки Седр, цікаво подивитися на розташовані тут ферми з розведення устриць.Для їх вирощування використовують ставки на місці колишніх соляних виробок. До речі, для туристів передбачені спеціальні екскурсії по знаменитих соляних і устричних місцях регіону, а також музей устриць,такий як  Сité de l’huître у містечку Маренн. Для туриста і початківця-саме те. Там вам розкажуть все про життя устриці,про способи вирощування і видобування,проведуть екскурсії і запропонують продегустувати найкращий продукт їхнього регіону.

Якщо ж ви уникаєте туристичних місць,то шукайте вздовж дороги вказівники на приватні ферми та садиби, що займаються вирощуванням та видобуванням устриць. Тут вами  з радістю займуться  привітні власники. Запропонують вам  найкращі продукти, розкажуть як приготувати, з чим споживати і що ще варто відвідати по-сусідству. Не бійтеся розмовляти з людьми – вони дуже щирі і привітні. І справді люблять свою роботу, хоч вона дуже нелегка.

Попри романтичні розповіді туристичних публікацій ,попри презентаційний і привабливий вигляд рибацьких хатин і устричних угідь приходить розуміння,що це надважка праця,навіть у наш техногенний час людям приходиться докладати чимало зусиль для результату,який ми з вами можемо побачити. Але одночасно це дуже надихає і стимулює. Хочеться відкривати свою Америку і відчувати, вдихати на повні груди аромат життя!